нмсд, два роки - це вже той вік, коли треба активно читати дитині казки, бо за пару років дитина вже повинна б і сама починати читати.
останнім часом, порівнючи на практиці дитячу книжкову індустрію, культуру й традиції англомовного й україномовного світів, пересвідчуюся, що це порівняння зовсім не накористь останнього :/

Олесе, а ти от можеш мені назвати бодай одне порівняння на користь україномовного світу? Крім того, що він україномовний?

А книжки... Євці нецікаво довго слухати тривалі твори. Віршики - це на ура. Казки. Але не повноформатні книги.

є чимало позитивів. їх ліпше поціновуєш ззовні, бо коли живеш у середовищі, то не конче їх і помічаєш :)

книжки для дворічних - це величенький прошарок дитячої літератури. бо саме у цей час формуються мовні навички й дитина повинна чути багато слів - закладаютьсяоснови словникового запасу. можливо, напишу якось про свої спостереження дитячої літератури, такий собі порівняльний аналіз

половина гонорару
це скльки ж?
30...
40...
50...
гривень?

ні, насправді знаю про таке правило, але мені особисто ніколи не доводилось ані платити інтерв'юерам, ані чути від них про винагороду

найчастіше особа, яка дає інтерв'ю, є зацікавленою в його публікації. і вона розуміє, що якщо почне вимагати нагороди, то самої публікації може і не бути. якщо особа не зацікавлена, я не знаю мотивів, які б змусили її дати інтерв'ю.
чесно, якби хтось почав у мене вимагати гонорар, був би одразу післаний...подалі. якщо ця людина є життєво важливою для мого матеріалу, довелось би брати гроші з редакційного фонду. але вимагати ділитись гонораром - це якесь жлобство. я працюю в найтиражнішій газеті України і скажу, що гонорари зараз у нас просто смішні.

це мабуть таке казали тільке дуже бідні і геть нікому не потрібні літератори

якщо журналіст буде ділитися гонораром, то швиденько покладе зубоньки на полицю.
гонорари в нас смішні і часто людина працює майже за голу ідею (за це окремо треба подякувати студентам-інтузіастам). а літератору з інтерв'ю є трохи користі - піар. думаю схема гонорар-на-половинку працюватиме тільки в заможніших країнах. там їй і місце.

знаєм таке. цьому вчать на журфаках, щоб потім журналіст не був здивований, якщо його попросять поділитися. В моїй практиці ще не було таких просьб. Але знову ж таки, ділитися буде не журналіст зі своєї кишені, а бухгалтерія нарахує окремо гонорар журналісту і окремо людині, яка дала інтерв'ю. Власне так само, як нараховують двом авторам однієї статті, наприклад. Але було б цікаво подивитися, як людина, що дала інтерв'ю попросить гонорар і прийде за ним)

Всі мої знайомі журналісти з цієї фішки про "поділися гонораром" (вона досить-таки давня) завжди приколювалися :)

А інтерв'ю з літераторами (якщо вони не Акунін чи хоча б Курков) у неспеціалізованих виданнях доводиться пробивати так жорстоко, що за це б надалася окрема винагорода :)))

Было время, когда я сама часто брала интервью (да и сейчас случается). В последние годы нередко интервью берут у меня. В советские времена был негласный закон: если интервьюируемый на какие-то вопросы дает письменные ответы - вроде в некоторых случаях стоит завести речь о неком вознаграждении (не помню, правда, чтоб кто-то его ожидал и на него соглашался, хотя может и попадались такие). Сейчас, если речь идет об интервью устном - вопросов нет: понятно, что вся оплата - журналисту. Если же о письменном (по электронной почте) - когда как, но чаще - по тому же принципу (то есть, без разговоров, оплата - журналисту). Да, вроде интервьюируемый в случае ответов по электронке сам тоже "работает", но, в то же время, сам и следит за каждым словом, имеет время тщательнее обдумать ответ, то есть - ему же лучше :). В общем, за последние годы не встречала, чтоб те, у кого брала интервью (равно как и сама, когда интервью берут у меня) претендовали на гонорар. Считаю, что это правильно (либо заранее надо оговаривать условия, на которых соглашаешься отвечать на вопросы).